Ідентифікація МИ
МИ - це відкритість і прийняття
МИ довіряємо і заслуговуємо на довіру
МИ – це надійність, яка об’єднує
Олена Балаба
Скажіть, чи є День фей і чарівників? - Так, я знаю, що немає. Так і має бути, тому що все, що відбувається з моєю Україною протягом останніх двох років – це диво.
Незважаючи на руйнування, незважаючи на страшні жертви – піт, кров, мертвих, поранених, покалічених, ми зростаємо як нація. Спасибі феям і чарівникам
- маленьким жінкам, чоловікам, дівчатам, хлопчикам, дітям, які
захищати країну – кожен по-своєму, в міру своїх можливостей.
Свят взагалі має бути менше, бо тоді вони стануть ціннішими.
День незалежності, День української армії, Різдво Христове, День Конституції. Песах досі припадає на вихідний день, тим паче, що наша країна багатоконфесійна.
всі. Тоді ми це оцінимо. Без фальшивих традицій і брехні.
Одеський Євромайдан, який зібрався на Дюка, почав активно волонтерити, коли почалася Груша і пролилася кров. А до того щовечора на площу біля Причалу приходила бабуся Валя – стара кульгава жінка з гарним волоссям і уважними очима. Щовечора вона приносила бутерброди з салом і маленькі пиріжки, печиво та тістечка — щовечора! Вона всіх нагодувала.
Важко уявити, щоб ця жінка все це купувала чи пекла на свою крихітну пенсію і щовечора возила на Майдан. Зараз тьотю Валю ніхто не називає волонтером, в Оперному театрі їй не нагороджують, про неї, напевно, все забули.
Наш день волонтера щодня – поки йде війна і є переселенці. Я особисто вважаю їх феями та чарівниками – завдяки їм ця країна виживає. Чудо
незважаючи на
На Майдані не було «Я», на Майдані було «МИ».
Ми протестували і хотіли змін.
Ми вперто стояли на морозі і співали, а коли почалася кров і жертви – кинулися на допомогу один одному, захищаючи честь і гідність усіх українців.
Майдан не закінчився – бо ми не зруйнували стару радянську систему, яка продовжує оббирати народ і грабувати нашу Україну.
Майдан триває - до тих пір, поки ми не зламаємо систему і не побудуємо свою щасливу Україну, де будуть панувати українська культура і українська мова. Де ми станемо нацією, яку всі поважають на яку хочеться бути схожими.
Катерина Старцева
Революція а потім війна, оголили справжню суть людей і показали хто є хто. із сірості хаосу почався незворотній процесс усвідомлення, для когось прозріння.
Тож для таких людей шляху назад вже нема. Якою буде Україн а в майбутньому залежить від кожного із нас.
Вадим Кіров (Арнаут)
"Далі - будемо діяти М...
Діти - це стрибок у вічність і єдине, чим можна змінити майбутнє. вони, на відміну від нас, дорослих, справжні й ще чесні і порядні. навіть скоріш не я їх вчу, а вони
мене.
Для мене поняятя Україна незмінне скільки себе памʼятаю ) це - земля моїх дідів, батьків і всіх, хто завдяки мені далі залишиться...
Людмила Херсонська
Кажуть, що друзі звернуться один до одного в біді. Але, напевно, країна буде в біді.
Але це не та біда, яка спіткає її громадян – кожного окремо. Наша країна не поспішає на допомогу своїм громадянам. Країна пізнає себе в біді. звичайна ситуація, коли потрібно поспішати на допомогу їй і один одному. На даний момент кордону між вами та країною не існує. У цей час особливо гостро розумієш, що ця країна твоя. А почалося і продовжилося з Майдану, де люди, наші громадяни, стояли і мерзли, співали і гинули. Кожен окремо, і всі разом. Тому що країна в біді.
Варвара Черноіваненко
Думки складаються в мозаїку. Мені важко щось сказати. Але я спробую.
Що я думаю? Я думаю, що справа не в виборі між революцією і державністю. Це питання послідовності. І послідовність завжди одна: якщо хочеш зробити щось справжнє, спочатку розчисти місце.
Я теж вважаю, що чисту білизну на брудне тіло не одягають. І я думаю, що «косметичний ремонт» цій системі не допоможе.
Я також вважаю, що Організація – це кадри. І ламати старе, і будувати нове - ми повинні бути пристрасними, людьми, які бажають вийти за межі самих себе, за межі своєї зони комфорту. так Вони часто є «рушіями», але вони також «двигуни»,
«паровози», «локомотиви» будь-якого прогресу. І якщо субпасіонарії почнуть керувати процесом, то ми не будемо ні будувати, ні руйнуватись, а сидітимемо разом у болоті ще 100 500 років. В теплому, комфортному, затишному SPA болоті.
Це безнадійно і безвихідно.
З приємного: наших після Майдану та війни на Сході не налякаєш і голими руками не візьмеш.
Ви знаєте, що все-таки змінилося і чого не врахували ці хлопці:
Це вже не страшно. Він навіть більше не прилипає.
І так.
Ніхто не збирається здаватися.
Революція триває.
Ута Кільтер
Коли я повернулася з Європи, точніше з Вільнюса, де я себе почувала, так, як в Німетчині, чи в Австрії: де нема бруду, смігтя, залишків собачого травлення. Там також багато кафе і кавярень, але не чути надто голосної музики, як у нас. І такої кількості машин, які загромаджують всі тротуари, як у нас, там теж немає.
Чому у нас все таке понівечене? А відповідь дуже проста, бо литовці відносяться до країни в якій вони живуть, як до своєї країни, своєї власної країни!
Більш за все мені сподобалося те, що молодь до 22 років не розуміє російську мову, не знає вигадану за часів СРСР історію, а знає англійську. Люди середнього віку вільно спілкуються європейськими мовами. Вони за 25 років це вже зробили, а ми - ні.
Такою: освіченою, я сподівалася побачити Україну. Я серйозно працювала задля цього... Але ми продовжували рухатися в протилежному напрямку, і люди не
витримали знущань, як результат - Майдан!
Який почався з побиття студентів. На той час то було найстрашніше, що я бачила в своєму житті: це кров юнаків на бруківці, ще більш страшне САМЕ побиття! Я ридала! Мені здавалося, що я не вмію ридати, тут я ридала.
Але потім, за Майданом почалася ще більш страшна кров... Гірко, страшно і огидно: бо одні віддають життя за Батьківщину, а інші ні про що ніж власні шлунки не здатні думати...
Єдине, що лишається (майже як завжди): contra spem spero = "без надії сподіваюсь*
Гліб Варешкін
В Україні не все так складається як хотілося 6. І ми витратили багато сил на те щоб змінити те русло по якому все йшло. І я впевнений що ми Повинні зробити все щоб закінчити розпочате. Бо ми втратили вже богато найкращіх людей які поклали с вое
жипя заради нашого майбутнього.…
Ігор Іванов
Теплого осіннього дня ми сиділи з Любов'ю Івановою, мамою Ігоря Іванова, в "Майстерні шоколаду" на Дерибасівській і пили каву. Цієї неділі у популярній кав’ярні було багатолюдно, довкола було багато щасливих сімей з дітьми, бабусями та дідусями. Ми сиділи в кутку й тихенько говорили про нього, її сина, який став першою жертвою того страшного дня – 2 травня 2014 року. Неподалік звідси, за 20 метрів від входу на «Майстерню», Ігор був смертельно поранений. активіст Куликового поля Віталій Будько на прізвисько «Боцман».
Люба, дивлячись на мене зі сльозами на очах, запитала: «Чому мій син помер?» Ми зустрічаємося півтора року, я написала два реферати про її сина, але досі не знаходжу слів, щоб відповісти на це непросте запитання. Ігор був її улюбленцем, її сонечком. Вона відгукується про нього схвально: «Це була моя совість, я все життя рівнялася на нього». Її втрата просто незмірна. Але матері важливо знати, що смерть сина не була дурною і марною.
Малюк поруч з нами почав капризувати, бабуся йому щось лагідно прошепотіла, напоїла, і він заспокоївся. Прохолодне жовтневе сонце світило у вікно, і було чути, як навпроти, на в’їзді до центру міста, вуличний музикант грав на саксофоні джазові рулади. Було відчуття тепла, затишку і щасливого блаженства. І відповідь прийшла сама собою: саме за це, за саму можливість мені, їй і всім цим незнайомцям сидіти тут, насолоджуватися спокоєм, тишею та ароматною кавою, і віддав своє життя її син...
Тетяна Герасимова, журналіст
Макс Трубніков
Свого часу я створив формацію патріотичного позитиву, бо вважав що саме патріотизм і позитив здатні дати українцям можливість полюбити своє та згуртуватися у вирішенні тих проблем, які були і, на жаль, досі лишаються в нашій країні. Зараз активно працюю над цим і, Слава Богу, бачу результати які надають наснаги та розуміння необхідності моєї справи. Тому вірю і знаю, що кожне промовлене слово, кожна дія, яка не лишається на папері, а іде в люди, є потрібною для майбутнього нашої сильної суверенної Української держави!
Головне - ніколи не зупинятися. Як би не було важко і з якими би проблемами ми не стикалися, ми могутня нація сильних людей, здатних на героічні вчинки! Слава Україні!
Олександр Голопотелюк
"Месідж про майбутнє України"
Вже майже 350 років Україна в боротьбі. В боротьбі за незалежність, за нормальні європейські людські цінності, за краще життя...
Сподіваюсь, сьогодення - фінішний етап в цій боротьбі. Важкий етап, але ми українці, - маємо його пройти, витримати всі виклики долі. Пройти за ради вільного,щасливого і гідного життя кожного українця, кожної української родини.
Україна - переможе. Україна стане квітучою та сильною державою, гідним членом світового співтовариства.
Я пишаюсь тим, що маю можливість змінювати Україну на краще, я пишаюсь тим, що я українець! Кожен з нас і є Україна!
Віримо в себе, віримо в Україну!
Слава Україні!!!
.avif)
Катерина Радченко
Проживання історичних моментів, які впливають на зміни в країні та світи, є
водночас випробовуванням та даром. Кожен може стати активною ланкою в
істоичних подіях, долучитись до проц есу творення по різні сторони барикад, але не кожен воліє брати на себе ризик, відповідальність, та сміливість. Незважаючи, на те яку позицію займає кожен з нас, головне не втратити міру, аналітичний розум, та людяність.
Сергій Білик
Секрет життя полягає не тільки в тому, щоб жити, а в тому, заради чого жити. Світ все більше набуває бездушного, зловісного характеру, а мистецтво є ідеологією миру і свободи, і мистецтво втілює ці ідеї у СВІТІ. Свобода - головна властивість мистецтва та інтелекту. Творчість і свобода є властивістю особистості, як людини розумної - Homo sapiens. Наш народ, відстоюючи свою свободу у кривавій боротьбі, проявив людяність, довів свою цивілізаційну велич! Слава Україні!
Олександр Смеречинський
Ми живемо у Великий і Прекрасний час в долі Батьківщини. І неймовірним благословенням є "бути невідємною частиною цього часу".
Ганна Антонівна Рудик
О, мій предвічний, зболений розтерзаний краю! О, моя Українонько! Ти вистояла в тисячних випробуваннях, не зневірилась через зради; у найтемніші часи знаходилися Лицарі, здатні порятувати, освячуючи кожен свій вчинок любовʼю до
Тебе.
Вірю в силу Твого Духу і в день Твого Святого Воскресіння!
Олекса Губський
Народженому в дні Майдану
«Нація - це безліч нулів, на чолі яких стоять одиниці»
Д. Донцов.
Немов на полюванні пильний лис,
Твій тато під «пологовим» на чатах.
Майдан, Великий Луг та Чорний Ліс
На тебе вже втомилися чекати.
Вготовано для тебе сто доріг -
Шляхи забурʼянілі, захаращені...
Було знамення - пишний, дивний сніг,
Такий, яких на світі не бувало ще
Запорошив цей високосний рік,
Обпік сльоту оранжевими цятками.
Цей перший сніг - як сина перший крик,
Як перша кров - всього лише початком є.
Його хода - потужна й молода,
Його стезя дороговказом стане,
Щоб син знайшов по снігових слідах
Братів по крові, зброї та повстанню.
Він, однозначно, стане бунтарем.
Наосліп, врукопаш, притьмом повз тата!
Він, неодмінно, там, де бою рев.
Прийде пора - повстане, щоб повстати.
Настане вмить, і вовчиком прудким На волю, в степ гайне за сіроманцями...
Він - радість, сум, тривога для батьків, І одиниця бойова для
Нації.
2007р.
Олександр Фрідман
В Одесі я живу дуже давно, як і Одеса - в мені. Мені пощастило бачити безліч метаморфоз цього міста, і, напевно, одно з моїх призначень у цьому житті - це зберегти частинки вигляду цього місця, залишити в нашому житті клаптики міста, Що вічНо зМІнЮЄтЬся.
Важко говорити та розповідати про себе. Тим більш - писати. Безліч історій та ситуацій, які я можу згадати та озвучити, аж ніяк не годяться для хоч скільки-то автобіографічного тексту. Це скоріш моменти, котрі я можу розповісти людям, і роблю я це з задоволенням. Їх занадто багато для маленької оповіді, та вони занадто різноманітні для складання цільної картини. В житті я перепробував цілу купу речей - різні роботи, захоплення, темпи життя... Археологічні розкопки та робота монтажником, перебудовні кооперативи та видавництво...
Наприклад, один зі спогадів дитинства - ми сиділи в класі, а по радіо обʼявили, що Юрій Гагарін став першою людиною, яка здійснила подорож у космос. Я сидів за своєю партою та плакав. Наша вчителька зробила те, що повинен був зробити будь-який наставник молодшого покоління - вона втішала мене та запевняла, що с Гагаріним все добре. Звісно, я не міг пояснити ій, що мої сльози спричинені усвідомленням того, що мені ніколи не доведеться стати першим космонавтом на Землі. Як тоді я не міг передати своїх почуттів моїй Ользі Семенівні, так і зараз я знаходжусь у трохи розгубленому стані щодо розповіді про себе. Проте, маю що
розказати.
Думаю, що небагато хто може похвалитися, що отримав освіту будучи вільнослухачем? А я - можу. Процес цей проходив на історичному факультеті Одеського університету. Після цього на протязі багатьох років, тільки-но ставало хоч трішечки тепло, я відчував поклик ПОЛЯ. Якщо начальство не відпускало мене, я симулював депресію, припадки, божевілля - все, що завгодно, аби тільки дістатись археологічної експедиції. 0, скільки всього траплялось на розкопах!
Але наскільки більше я міг потім розповісти про свої пригодницькі халепи! 3 яким захватом дивились на мене панянки, слухаючи мої розповіді про мужніх археологів, що копають у двадцятиградусний мороз під проливним дощем!
А ще в мене був рожевий кінь. Звали його Червонець - ну, тому що він рожевий.
Цього разу це правда. Кінь - це свобода. Поки звичайний одесит біг на Привоз за квітами, стрибав до задушливого та набитого трамваю та, вкриваючись потом, думав, чи встигне він на побачення, я заходив за дівчиною на третій поверх, ведучи під уздечку Червонця. Уявляєте мій успіх?
Потім я видавав книги з археології, історії та архітектурі Одеси. Я - хранитель.
Все, що я бачу навколо себе, я просто хочу зафіксувати на папері. Кожного дня з вулиць щезають які-небудь ворота, яка-небудь дверна ручка чи віконна рама. Я просто хочу, щоб все, що намагається зникнути, можна було де-небудь побачити.
Для цього я видаю книги. Про балкони, решітки, аграфи, прапоротримачі, цеглини, колодя... Навіть про звірів в декорі одеських будівель.
Зараз у мене є бажання зібрати та зробити загальнодоступними уламки старої
Одеси. Ви були коли-небудь у музеї цегли з тавром? Ага! Ось і приходьте.
І якщо б не війна, в мене було б дуже гарне життя. Я живу в очікуванні, що все
буде добре, дуже добре.
.avif)
Олександр Мілюков
Україна переживає, мабуть, найважчий момент у своїй історії за часи незалежності. Зараз на її долю випали найсуворіші випробування. Економічні труднощі, найглибша політична криза, пошуки гідного місця серед європейських країн. Але найскладніше в нинішній ситуації не це. Найважче – це війна на нашій рідній землі, війна, свідком якої я був, війна, яка забирає життя простих українців і кровоточить із глибокої рани в душі кожного українця. Впевнений, що все це зробить нас сильнішими як націю, згуртує та зміцнить бажання долати всі труднощі.
Сніжана Овсяннікова
Те, про що я думаю сьогодні, що хочу донести до сьогодення та майбутньої сучасності України в цей нелегкий для нас, але переломний період життя... Із завмиранням серця пишу ці рядки – хронологія подій проходить наскрізь. мою голову починаючи від Майдану до наших днів, оповитих кровопролитною війною на Донбасі та жирушим
Неньки розірвав олігарх. Боляче це важко Розчарування владою
і сила І ВІРА! В думках і в грудях я впевнений, що все не марно, через все довелося пройти заради майбутнього, заради ВАС, діти вільної незалежної України!
Уманенко Володимир
Моя! Мені Україна не народилася 1991-2004-2014 - поняття країни з таким найменням чулося з народження, а й навіть раніше... батьки, діди, прадіди наразказували по вінця.
Теперішню державу розумію як молоду. 24 рочки всього особистість, з усіма віковими проблемопитаннями... буває й дивніше..
Хтів би, та так і буде, що би був мир, щоб UA стала трендсеттером, як колись першої евроконституції, процессу світової моди на мир. Ну змогли ж перші, й досі одинокі відмовитися від ядерної зброї.
А головне щоб ми навчилися вважати на однеодного, забули гордощі як поняття.
Валерій Пузік
І ми зривались вночі як птахи з гілок серед тиші духів лісних
одягали каски - броню
чіпляли на себе рпг - калаші грузили сонні тіла свої
у кузов ЗИЛа роздовбаного цими дорогами
і уламками мін.
скільки нас?
зовсім мало.
у нас навіть імен як таких немає нас ніхто не чекає і якщо
це не так
то все одно після смерті мало хто нас згадає ця дорога вночі у сторону гарячих вогнів ці вибоїни перехресть і руїни домів хтось потім скаже:
я незумів я міг зберегти та чомусь не зберіг і коли все ближче і ближче... вдивляєшся в темінь присутніх обличь...
хто зранку буде мовчати а хто говорити про що говорити якщо сотня наша убита.
ставити свічку молитись молитись з ким тоді після сварки миритись очі їхні сповнені болю не читається в них ані страх ані втома лиш одне це: вперед і до бою страх така штука що вбиває поволі.
С. Водяне, 8 липня 2015
Іван Русєв
Я народився, виріс та живу в Україні. Це земля моїх предків, моя рідна земля, історична, культурна та природна спадщина, що належить моєму народу. Останні десятиліття не відчував єдності українського народу, який штучно розділяли маріонетки, приховані сепаратисти і політтехнологи з географії, релігії, національності різних етносів, що населяють південь, захід, центр нашої країни, політичним поглядам тощо.
Любов до неповторної краси моєї землі та біль за її руйнування, змусило мене стати екологом і за покликанням та за потребою.
Величезне бажання захистити українську природу та бути корисним для своїх одноплемінників та зберегти дивовижний та прекрасний світ нашої землі для майбутніх поколінь зробило мене патріотом своєї країни. У нелегкій боротьбі з корупційною та бюрократичною системою у мене виробився принцип Махатми Ганді: якщо бажаєш, щоб світ змінився,
- сам стань цією зміною, якщо ти хочеш зміну в майбутньому - стань цією зміною в теперішньому
Сьогодні Україна перебуває у найважчому економічному стані. Але об'єднаний дух українського народу, як ніколи, сильний. Я сучасник і свідок реальних змін у свідомості мого народу і, сподіваюся, що для багатьох українців філософія життя «моя хата з краю», залишилася в минулому. Завдяки істинним патріотам, які не чекають похвал і нагород за свою працю щодо боротьби з корупцією, боротьби з саботажем величезного бюрократичного механізму державної машини, ми, як ніколи, маємо шанс до кардинальних змін. І ми ці зміни, всі разом, обов'язково здійснимо.
У майбутньому я бачу свою країну як країну вільних людей, країну без корупції, країну з ефективною та самодостатньою економікою, з чистим навколишнім природним середовищем, з передовими екологічними технологіями в промисловості та сільському господарстві, з чистими енергетичними технологіями, з величезним потоком туристів, які будуть їхати до нас відпочивати, пізнавати та гідно жити в красивій та безпечній країні з величезною історичною, культурною та природною спадщиною.
Хочеться побажати всім людям нашої країни, не боятися та не бути байдужим. Вірте в себе, вірте у своїх дітей, надихайте своїх близьких та рідних, своє оточення на творення та гідне життя в нашій країні.
Ірина Потоцька
Моя Україна - колиска християнської культури, засновниця мови, мати Нації.
Так сталось, що оборотні від Християнської Церкви, та комуняцькі потвори стали претендувати на Волю та Гідність Великої України.
Багато віків сини та доньки України відстоюють її право на свою незалежність.
Кожен з нас є зернятком з, якого може визріти могутній колос. Здорові зерна нації
- це її гарні жнива. Кожен з нас має стати особисто відповідальним за долю своєї країни. Це слабкі та покірливі виростили бурʼян, який душить наші золоті жнива.
Вирвіть без сумніву з свого серця стах, байдужість, або везіть до тієї землі, в якій родить те безплідне терня. А в нашу кохану українську землю посадимо посіви любовідо всієї країни. І коли зросте та велика, безмірна любов дітей твоїх, Україно, вже ніякий ворог навіть на крок не підступиться.
Марк Гордієнко
Революція Гідності для мене – це боротьба Добра з 3 злочинами... Люди Гідності
- це Воїни Божої Армії.
Рідко кому вдається потрапити в час і місце, де відбувається така епічна битва.
І ті, хто розуміють, хто і за що і за що воюють, НАСПРАВДІ, не можуть упустити це почесне право приєднатися до армії Божої.
Історію з великої літери ми творимо сьогодні...
Сергій Стерненко
Нам відведено небагато часу, та і той, що є, може закінчитись в будь-який момент.
Головне, щоб коли твої очі назавжди закриються, було не соромно за те, що ти ЛИШИВ ПО СОбі.
Мені не соромно.
Ні за себе, ні за тих, хто пішов за мною.
Як би не скінчилось наше життя, головне, щоб не було жалю за тим, що зроблено.
Плоди вірно обраного шляху завжди чекають на нас після смерт.
Лиш тільки хай не тримають зла на нас ті, хто мав для нас значення.
Зоя Казанжи
Подумалось: коли ми говоримо, що на Майдані були діти, яких по-звірячому побили, ми нівелюємо їх значимість. На Майдані були громадяни України. Діти в цей час спали вдома. Можна подумати, що якби то були не діти, то їх можна було
вбивати?
Не можу ні про що думати, не можу чимось займатися, не можу спокійно сприймати інформацію! Ми маємо перемогти! Заради самих себе. Тому що Бог і доля недаремно нам дають другий шанс за останні 10 років. Ну як же я хочу жити в хорошій і гарній країні із зрозумілими та простими правилами. В країні, де є авторитетні державні інституції. В країні, де держава займається не насиллям і забезпеченням своїх чиновників, а лікує, вчить, забезпечує безпеку, будує дороги і, найголовніше, дає можливість вільно дихати і відчувати себе ЛЮДИНОЮ. Тому я
- за Майдан. Тому для мене хлопці на Грушевського - герої. Тому я буду робити все, що від мене залежить. Тому що по-інакшому вже не можна...
Щось не те у нас відбувається. Не те. Я пʼю каву і займаюсь буденними справами в країні, де йде війна. В моїй країні, де гинуть звичайні хлопчики, навіть молодші за мою доньку. В країні, де мерзотники вже порозвішували борди, на яких планують в їхати в "нову" Раду. В моїй країні, де люди виснажились, збираючи гроші на шкарпетки-труси-шоломи-бронежилети... В країні, де вже ніколи не буде так, як раніше.
Надія Яшан
Трошки моєї Євромайданівської історії,
Друзі, зі святом нас всіх!
Одесити відзначатимуть День Гідності і Свободи. Це річниця того дня, коли українці перестали мовчати і голосно на весь світ заявили про європейський напрямок держави. Одеський Євромайдан був активним учасником революції Гідності. Це було важко, це було жахливо і вЕлично водночас. Революція Гідності нас всіх обʼєднала і показала наскільки ми сильні! Ми тримаємо в памʼяті кожен вчинок наших Героїв, ми назавжди в боргу перед тими, хто поклав життя в боротьбі за Україну. Мусимо бути сильними сьогодні, щоб їхня жертва не була марною!
Слава Україні!
Слава Героям Небесної Сотні!
Слава воїнам АТО!
Наталія Симоненко
40 років єврейський народ поневірявся по пустелі поки не помер останній раб.
Історія повторюється. Не прирікайте свою країну на страждання, не будьте
рабами.
Настасія Шармонова
Навіть у кожному випадковому перехожому є щось від коханої людини.
Посмішка Погляд Жест. Це головна причина любити людей у всьому світі. Адже люди — не що інше, як нагромадження дрібниць і звичок. А інші люди наділяють їх негативними якостями.
Борис Херсонський
Я все життя прожив в Україні. Тут я народився, навчався, працював. Спочатку цією країною була Українська РСР. Вона була, і водночас її не було. Була сумна радянська влада, фальшиве братерство народів з неофіційними рангами, який мав би бути національний склад студентів, науковців, депутатів... Була постійна брехня і лицемірство. І навіть традиційний український костюм здавався маскарадом. Але мені пощастило. У 17 років я вперше зустрів людей, заради яких існувала Україна. І це була Україна, а не УРСР. Якщо хочете, це була мрія про Україну. І заради цієї мрії вони потрапляли в табори, в спеціалізовані психіатричні лікарні, наражалися на щоденний ризик втратити свободу чи навіть хорошу роботу. Країни, заради якої можна піти на такі жертви, не може не існувати. Але Україна стала незалежною. Здавалося б, мрія збулася. Але мої друзі минулих років відчули, що країна, де вони живуть, це ще не та Україна, не та, про яку вони мріяли. Пам'ятаю розчарування і навіть гіркоту тих років. Безпорадний радикалізм, спроби створити нову міфологію... Через два Майдани, територіальні та людські втрати знадобилося майже чверть століття, щоб ця мрія збулася. Сьогодні ми живемо в Україні, яка ніколи не стане УРСР, в Україні, де є солідарність, взаємодопомога, самопожертва.
Лілія Клімова
Мені болить Україна...
Колись я була здивована цією фразою, але в останні два роки ми особливо відчули, що це саме так: у мене болить Україна.
Це не як ийсь орган, це не частина мене. Це все я – частинка України. І так - боляче...
Світана Григор'єва
У 2016 році Україна відзначатиме 25 років незалежності.
У житті людини це час початку психологічної зрілості. А для цього, по-перше, необхідно пережити розлуку з великою родиною. І зараз ми можемо спостерігати цю паніку роз’єднання на території країни. Наступний крок веде до усвідомлення своєї особистості та набуття права на ініціативу, але він неможливий без глибокого каяття та почуття провини за кожну краплю пролитої крові.
Сергій Гуцалюк
Наш народ багато років страждав від несправедливості, ми ледь не втратили мову, звичаї, традиції, память предків. Я ще будучи дитиною помітив це, а у нас в Одесі це відчувалось дуже гостро, ще тоді я почав на своєму рівні намагатись відстояти, як міг честь та гідність нашого народу. Н абили мені синців, гуль, а інколи і юшкою вмивався... але за одного битого двох не битих дають. У родині старші мені говорили," - Сергій, не лізь наперед, тільки постраждаєш але ні чого не досягнеш, багато таких бувало...-* такі зауваження мене й досі дуже дратують.
Хочу щоб нашим прийдешнім поколінням не приходилось щодня вести боротьбу з всілякими зайдами, боротьбу різну, як то інтелектуальну, побутову, військову.
Хочу, щоб Перемогою скінчилась нинішня війна, щоб діти не сиротіли, матері не втрачали синів, а жінки не ставали удовицями у 20 років. Хочу, щоб у моїх товаришів швидше загоїлись рани як тілесні так і душевні. Хочу щоб ми просто жили повноцінним життям як і всі вільні народи Світу. Слава Одесі! Слава Україні!